Біля трьох тижнів тому, на стадіоні в Борисполі проводилися змагання серед діток молодших класів загальноосвітніх шкіл. В змаганнях приймали участь і наші дітки. З такої нагоди я зі своїм Ромео вирішили разом повболівати за своїх. На стадіоні зібралися сотні дітей та дорослих. При вході до місця змагань серед вболівальників, значну більшість яких складала малишня, знайшлася одна невдоволена життям жінка, яка з великим задоволенням зробила нам зауваження:"Здесь же дети! А вы с этим страшилищем приперлись." Ми не звернувши належної уваги на її слова зайняли зручну позицію для спостереження, неподалік цієї представниці "поліції дозволу перебування з тваринами в суспільних місцях". Поруч нас, на невисокій огорожі трибун, в оточенні своїх ровесників сиділа гарнюня дівчинка з канапухами і зухвалим поглядом. Як тільки в поле її зору попав Ромео, зразу ж прозвучало запитання:"Кусається? Погладити можна?" З великим задоволенням відповідаю:"Звичайно можна". Через 5 сек. (максимум), мого вкрай задоволеного друга з усіх сторін гладило і цілувало близько півтора десятка вискучих від задоволення і з палаючими від щастя очима представників покоління дітей "індиго". Кількість діток зростала в арифметичній прогресії. Мій гордий собою через таку увагу друг, віддавав належне всім своїм новим шанувальникам, облизуючи і цілуючи їхні обличчя, які вони один зперед одного підставляли йому, боячись залишитись сухими. Незабаром епіцентр подій перемістився несподівано до нас і серед багатьох бажаючих поспілкуватися з таким "прикольним" собацюрою опинились мої дітки, яких я поставив в кінець черги, з огляду на те що вони мають всі шанси бути облизаними з ніг до голови вдома. Жінка яка робила мені зауваження жодного разу не повернулась до нас, роблячи вигляд що вона не помічає якого страху натерпілись бідні дітки від цього "страховиська". Скажу чесно. Отримав величезне задоволення від перегляду імпровізованого спектаклю "Кане корсо і діти", в ньому було розкрито справжній образ ідеальної собаки.
