Дивовижна історія знайомства з Кане корсо.
Травень 1999 року. Змагання. Кінний конкур - "Кубок Дарлінга". В перерві маю розмову з знайомим ветеринарним лікарем. Знаючи що наша родина дуже любить тварин, а також що в нас є достатньо місця для їх утримання, вона пропонує мені забрати собаку, яка перебуває у них в клініці на стаціонарному лікуванні і яку відмовились після одужання забирати господарі, а собака дуже добра, гарно ладнає з дітьми, позбавити її життя дуже шкода, а утримувати в клініці дорого. Отримавши мою згоду, мені вивели цуценя (4 міс.), з яким я пов"язав своє життя з першого погляду. Добрі очі і погляд закарбувались в серці назавжди. Не біда що ні вона, ні я не знаємо породи, та й чи важливо це, коли перед собою бачиш втілення душі. Колегіально встановили, що це скоріш всього дуже вдала "помісь" ротвейлера та мастино неаполітано. Так і розпочалося моє більш ніж десятирічне життя з цією чудовою, відданою, люблячою, турботливою хоч і "безпородною" собакою. Дуже скоро "Чак" (так його було названо) став улюбленцем всієї нашої численої родини, та беззмінним і терплячим партнером в іграх моїх (на той час двох) синів. На протязі всього часу нашої дружби, він викликав незмінне почуття захоплення своїми рисами характеру, розумом та поведінкою, особисто в мене, а також у наших знайомих і друзів. Не в останню чергу завдяки йому у нас склалися свої традиції взаємин у родині: без підвищених інтонацій у розмові, без проявів невдоволення діями один одного, без натяку на насилля та недружній фізичний контакт в іграх дітей. Боже збав. Навіть краплі агресії він не проявив жодного разу в своєму житті, але скавуління і докір в його очах в момент коли він легенько тримає твою руку своїми величезними зубами, мимоволі підказує тобі, якими за змістом мають бути твої ігри з дітьми, відповідальність за яких лежала і на його плечах. Адже це вони навчилися ходити тримаючись за його куций хвіст, адже це вони засинали на його лапах разом з ним, замучивши його та замучившись самі (вони бувають такі надоїдливі - дай "Чак", на "Чак", але разом з тим такі рідні). Про співіснування з такою твариною можна булоб написати окрему книгу за кожен прожитий день. Та час невблаганний, закони життя не зміниш і рано чи пізно ця мить настає.
Нестало і мого улюбленця. Втрата була: сказати болісна - нічого не сказати.
Минуло півтора року. За цей час мені пропонували різних собак, але в голові ті очі і той більше ніж людський погляд.
Травень 2010 року. Зустріч випускників. Однокурсниця. Не вірю своїм очам. Поруч з нею все та ж вдала "помісь" ротвейлера з мастино. На свої не зовсім "внятні" запитання та коментарі чую відповідь, що це ніяка не "помісь" а чистісінька порода - Кане корсо. Я про таку жодного разу в житті не чув, та це в кінці кінців (на щастя) не означає що її не існує.
Переживши ніч, зранку починаю телефонувати за всіма номерами знайденими в інтернеті, що пов"язані з цією "новою" для мене, але так давно знайомою породою. Доля зводить мене з чудовою жінкою та її чоловіком до яких я зразу відчув довіру (практично нічого не знаючи про них). На той час нас скоріш всього поєднала любов до собак. По щасливому збігу обставин у них підростали цуценята, серед яких невідкладно я зробив несвідомий вибір найкращого собаки на землі, з яким уже пів - року росте мій третій дворічний син, і мене часто відвідує щасливе почуття "дежавю".
Дякую всім власникам Кане корсо за Ваш вибір! Адже Ви складаєте найкращу частину добрих людей.
(Поруч з цими тваринами людина бути злою не може.)
